Українська мова та література

На сайті Міністерства осіти і науки нещодавно прочитав статтю "Не скаржитися, а працювати", яку можна прочитати натиснувши на посилиння. (Читати статтю)

Саме ця стаття і надихнула до написання продовження.

Не скаржитися, а працювати - 2

Не скаржитися, а працювати. Гарний заголовок до гарної статті. Тільки коли такі статті попадають на очі, коли подібні репортажі бачиш по телевізору, починає чомусь нудити. Вибачте за грубе слово, але воно, на мій погляд, якраз відображає суть відчуття.

Останнім часом всі заговорили про подібні варіанти розвитку сільської школи. Варіанти з минулого, варіанти совкові.

СЕЛО НЕ ЛЮДИ. Гарна назва до гарної книги. Так назвала свій твір відома сучасна українська письменниця Люко Дашвар. Цікавий твір, в якому показано життя людей з Богом забутого села. Тільки цю назву треба додати до подібних репортажів та статей про сільські школи.

Я виріс в сільській місцевості, але в умовах невеличкого селища міського типу. Селище Пальміра такий собі симбіоз села та міста. Географічне положення нібито й сільське, а умови проживання міські. Майже кожна родина селища має город (а й то й не один), присадибне господарство. Не зважаючи на те, що основна маса жителів – це цукровари Пальмірського заводу, та у них десь глибоко в душі сидить селянин, бо переважна більшість – вихідці з навколишніх сіл. Майже всі знають, що таке ростити порося, курей, гусей та іншу господарську скотину. Звідси висновок: СЕЛО!

Тільки звідки ж така впевненість, що НЕ ЛЮДИ. А ця думка плекалася ще з давніх-давен. Змалку чую про сільські школи та їх проблеми. Чомусь всі бачать проблеми сільської школи в поганій якості освіти – брехня. Сьогодні за результатами ЗНО учні маленьких сільських шкіл ні в чому не поступаються учням із міських, а іноді і обходять «дуті» гімназії та ліцеї з великою батьківською платою та малою відповідальністю за знання дітей. Ще з радянських часів завели такий собі розподіл: сільські учні з кролефермами, тракторами, комбайнами та городами, а міські в Будинках піонерів, юннатів, дослідних станціях та інших численних інтелектуальних гуртках. Чомусь тоді вище керівництво вважало, що дитина сільської школи просто щаслива від того, що доглядає кролів, телят чи працює на шкільному городі. Все списують на виховний аспект такої праці. Тільки чомусь ніхто не зважає на те, що та дитина, яка добросовісно працює на благо школи, так же добросовісно і вдома виконує свої обов’язки, а якщо і вдома ні за холодну воду, то і в школі тільки шкодитиме чи симулюватиме. Друга сторона такої праці – нібито екологічно чисті продукти для шкільної їдальні. Дуже сумнівна думка. Так же жуки їдять картоплю і так же їх травлять отрутою. Де тут екологічна чистота? Де висновки санстанції щодо придатності даної продукції? Хто нестиме відповідальність у випадку виникнення харчових отруєнь? Те саме стосується і тваринних міні-ферм, на яких, звичайно, є «відходи». А як же санстанція? На додачу – тварини хворіють. Якими тільки грипами нас вже не лякали: і свинячими, і пташиними – де правда ніхто не знає, а діти нехай працюють, виховуються.

Прикриваючись виховним впливом праці на дітей, чомусь всі скромненько мовчать про головне завдання школи: дати знання. Який же математичний знак поставити між поняттями

Знання ? Виховання

Спілкування з вихованою людиною завжди приємне, а якщо вона при цьому ще й розумна, то взагалі добре. Але якщо вдатися до крайнощів, то вам буде байдуже вихований перед вами лікар чи ні, аби тільки він вам життя врятував. Багатьом допоміг відомий костоправ Касьян, при цьому вихованістю він не відзначався. А їхали до нього здалеку, чекали на прийом довго, терпіли його ненормативну лексику – і все заради полегшення, яке він давав своїми руками.

То що ж важливіше: знання чи виховання? Щоб робити наукові відкриття, розробляти нові механізми, творити прогрес, треба знання, знання і ще раз знання. А ми, прикриваючись виховною метою, відступаємо від цього шляху. Виростити кролів при школі значно легше, ніж того юного кролевода довести до потрібної розумової кондиції. Та сьогодні наповнюваність його сільської голови нікого не цікавить. Міський учень після уроків йде розвивати свої творчі здібності або просто відпочивати, а сільському зась – його треба працею виховувати, до земельки-гнійку привчати, бо як же держава без тяглової сили обійдеться.

І сьогодні як тільки чуєш слово «сільська», так це як синонім до слова «другосортна».

А державні мужі при цьому радіють – продовольча шкільна проблема якось сама собою вирішується. Економія коштів і премія у власний карман – всім добре. Корівка нагодована, діти молоком напоєні, кошти збережені, премії отримані, всі задоволені, знань немає. А якщо і школу вчителі за власний рахунок разом з батьками утримують, так це, виходить, комунізм для декого. А куди ж ідуть податки з моєї зарплати? І всі розуміють, що це питання риторичне – відповіді не потребує.